Крамничка Щастя

Якось на Бамбетлі у Олі прочитала чудову казку Ельфіки, і теж хочу її запостити в себе:)

Намагалась перекласти її на українську, місцями вийшло не дуже вдало, тож буду вдячна за підказки.

Оригінал.

***

Понеділок - день важкий, і слава Богу, що він коли-небудь закінчується. Я повзла з роботи, на душі було приблизно так само, як і на небі - сіро, похмуро і вогко. Моросив нудний дрібний дощик, що логічно завершував безрадісний день. Для повноти картини, коли я звернула на вулицю, що веде до рідного будинку, виявилось, що пройти неможливо - вулиця була перекрита, там повним ходом йшли ремонтні роботи. Робітники дбайливо натягнули кольорову стрічку і почепили табличку: "Виходу немає". Хоча, зрешою, входу теж не спостерігалось. Це було жорстоко: зліва - довжелезна шкільна огорожа, справа - огорожа поліклініки. Залишалось лише вибрати - наліво чи направо. Я подумки чортихнулась і поплелась в обхід школи.

Ніколи не ходила я такою кривою дорогою. І тому ніколи не бачила цієї крамнички. Вона розмістилась на торці звичайного житлового будинку, а назва одразу ж вразила мою уяву: вона називалась Крамничка Щастя. "Цікаво, що може продаватись в такій крамниці?" - зачаровано подумала я. В цей час дощик припустив з подвійною силою, тому я з полегшенням шмигнула в крамничку. Двері м'яко закрились за мною, і мелодійний звук дзвіночка викликав вібрацію десь всередині мене, в самій глибині. Ніби хтось там засміявся. І від цього зродилось якесь радісне хвилювання, ніби ось-ось має статись щось приємне.

Зайшовши, я зічев'я зупинилась. Чесно кажучи, опинилась в певному замішанні. Крамничка була якась дивна і більш за все нагадувала майже закинутий склад, повний різного непотребу. Поміж стелажами та вітринами, переглядаючи різноманітний товар, снували покупці. І панувало якесь радісне пожвавлення. До виходу поспішала бабуся, що сяяла, як святковий ліхтарик. Порівнявшись зі мною, вона усміхнулась і підморгнула.

- Пробачте, а що тут продають? - спитала я.

- Як це - що? - здивувалась бабуся. - Що написано, те й продають. Щастя, дитинко! Щастя!

- А...в якому вигляді?

- А в якому вибереш, дорогенька! Метрами, кілограмами і поштучно! - напевно я виглядала дурнувато, тому що бабуся засміялась. - Та ти не сумнівайся, дитинко, товар якісний! Я тут постійний покупець. Тобі сподобається! І бабуся під мелодію дзвіночка вийшла з крамниці. А до мене вже поспішав продавець в синій уніформі і з бейджиком на грудях. На бейджику було написано: "Михайло, Продавець Щастя".

- Вибачте за невелику затримку, стільки покупців, море роботи! - вибачився продавець щастя Михайло. - Бачу, ви у нас вперше?

- А ви пам'ятаєте всіх покупців в лице? - здивувалась я.

- Звичайно! Адже, вирішивши одного разу бути щасливою, людина зазвичай стає нашим Постійним Покупцем, - пояснив Михайло.

- А що в ваши товарах такого... дуже щасливого? - з деяким сумнівом запитала я.

- Ой, я зовсім вас заговорив! - схаменувся Михайло. - Дозвольте мені провести для вас невеличку екскурсію і показати, скажімо так, товар лицем.

Він підхопив мене під лікоть і потягнув до вітрин.

- Зверніть увагу! Чарівні калейдоскопи! Надаюь життю яскравості! Постійна зміна вражень, феєрія кольорів, величезна кількість різноманітних комбінацій!

- Але ж це звичайна іграшка! - запротестувала я.

- А ви, зрозуміло, вважаєте, що життя - річ серйозна? -запитав Михайло.

- Ще й яка серйозна! - підтвердила я. - Якби ж дорослим можна було гратись, як дітям...

- То грайте! - запропонував Михайло. Хто ж вам, дорослій людині, може заборонити?

- Ну, в мене обов'язки... робота. І все таке, - понуро заперечила я.

- А ви в це грайте! Для початку - покладіть в торбинку калейдоскоп. І коли нудно, сумно чи зовсім запрацювались - виділіть йому хвилинку часу. І побачите, як життя заграє яскравими барвами.

- Я подумаю, - дипломатично відповіла я.

- Тоді продовжімо! - запропонував Михайло. - Я продемонструю вам в дії пристрій для запуску мильних бульбашок. Подивіться! Подивіться! Які вони різні! І як вони лускають!

- Ну то й що? - не зрозуміла я.

- Та як же "ну то й що"? - тріумфально вигукнув Михайло. - Всі ваші проблеми лускають як мильні бульбашки. Легко! Красиво! Радісно!

- Якби і в житті вони так легко лускали, - зітхнула я.

- Більшість наших проблем сильно роздуті. Прямісінько як ці бульбашки.

Навчіться відноситись до проблеми, як до мильної бульбашки - подивіться на неї, помилуйтесь її переливами, формою, розмірами - і дозвольте їй луснути! Ось так! - і він випустив ще одну порцію веселкових бульбашок.

Ні, цей Михайло говорив дивні речі. Але чомусь мені захотілось йому вірити! Було в ньому щось таке... переконливе.

- Ну добре, можливо, в цьому щось і є, - погодилась я. - Але повірити в те, що калейдоскоп і мильні бульбашки - це і є щастя, я не можу. Ви вже мене пробачте.

- Тоді пішли у відділ тканин! У нас чудовий відділ тканин, - зовсім не засмутився Продавець Щастя. - Вперед, назустріч щастю!

Я поспішила за ним до наступної вітрини. Там дійсно спосерігалось неймовірне різноманіття тканин найдивовижніших забарвлень. Продавець відділу саме обслуговував пані середніх літ.

- У вас є якийсь веселенький ситець? - запитувала вона.

- Звичайно, пані! Ось, погляньте! - радісно повідомив продавець, розгортаючи перед нею ніжно-зелений ситець зі смішними танцюючими зайчиками. Тільки веселенький! Давайте разом посміємось! І засміявся першим, а за ним - пані. Вони заливались веселим сміхом, явно задоволені один одним і життям. Я також мимоволі заусміхалась.

- Я пошию собі веселенький фартушок і кухонні рукавички! І коли буду готувати обід, смішинки потраплятимуть у страву. І вся моя сім'я буде посміхатись! - вирішила пані.

Я мимоволі замилувалась її лицем - воно немовби світилось зсередини, а в очах і кутиках губ все ще танцювали смішинки.

- Іноді достатньо оточити себе приємними речами, щоб життя стало таким же приємним, - пояснив Михайло.

- Ось так просто? - не повірила я. - Але ж це такі дрібниці?

- Ну, власне, життя і складається з дрібниць, - довірливо сказав Михайло. - І щастя будується також з дрібниць. Ми ж говоримо: "Дрібничка, а приємно!" А уявляєте, що буде, коли приємних дрібничок стане багато?

- Так, уявляю! - заусміхалась я.- Це буде щастя!

- Ви вже зрозуміли сутність нашого товару! - захопився Продавець Щастя Михайло. - Але це ще не все! Пішли, ну пішли ж! Я хочу показати вам нашу новинку! Велика Книга Щастя! Щойно поступила!

В книжковому відділі було багато всього, але Михайло не дав мені добре роздивитись книги. Він одразу дав мені в руки симпатичний томик в яскравій обгортці. Я відкрила його навмання - і дуже здивувалась. Там нічого не було! Тобто майже нічого: зверху на сторінці писало "Сьогодні був самий щасливий день мого життя!!!", а внизу - "А завтра буде ще кращий!". А сама сторінка була чистою, просто розграфлена, як зошит для першокласника. Я гортала сторінку за сторінкою - вся книга була такою.

- Ну як вам? - з гордістю запитав Михайло.

- Але ж тут нічого не написано! - обурилась я.

- Так, звичайно! - підтвердив Михайло. - В цьому й зміст! Ви будете писати її самі.

- Як сама? - оторопіла я. - Але ж я не вмію!

- Сьогодні це так. Завтра все може змінитись, - загадково сказав Михайло. - Ви дозволите прочитати вам невелику лекцію?

- Так, звичайно, - я була цілковито заінтригована.

- Кожен наш день заповнений різними подіями, і одні нам подобаються, а інші - ні. Як це не дивно, ми чомусь запам'ятовуємо саме "погані" події, а хороші - ні, для нас вони є "само собою зрозумілі". В результаті наше щастя дуже затьмарене! Ви зі мною згодні?

- Так, дійсно, - зізналась я. - Іноді якась дрібниця може зіпсувати цілий день.

- Велика Книга Щастя пропонує піти протилежним шляхом! Записувати в неї лише щасливі події. Не менше п'яти за день! Більше - можна, менше - ні.

- Та де ж я наберу стільки щасливих подій за день? - запротестувала я.

- А от дозвоьте не погодитись, насправді це легко, просто ви ще не пробували, - заперечив Продавець Щастя. - Звичайно, в перші дні прийдеться налаштовувати хід своїх думок на інший лад. Але ви швидко ввійдете у смак, адже це так приємно! Ви спробуйте, спробуйте просто зараз! Що сьогодні у вас було щасливого?

- Я не знаю, - понурилась я. - Якийсь важкий був день.

- Ви сьогодні отримували травми?

- Ні, що ви, - злякалась я.

- Ну ось, вже щастя! Так і запишемо, - зрадів Михайло. - Ви сьогодні що-небудь загубили?

- Так, загубила важливий документ, але потім знайшла серед паперів, - підтвердила я.

- О, так це ж щастя! Адже так? - продовжував навчання Михайло.

- Правда, - погодилась я. - Щастя, що він знайшовся.

- Ну, тепер ви самі, у вас вже виходить, - підбадьорив мене Михайло.

- Ну... сьогодні собачку смішну бачила. Така лохмата-лохмата, і в пальтечку! Як у цирку. І хазяйка у неї така ж! Також лохмата! Вони подібні!

- Ну ось! Чудово! У вас прекрасно виходить! - похвалив Михайло.

- А ще я сьогодні нарешті доробила звіт. Змучилась - але завершила! - похвалилась я.

- Це - чотири, - порахував Михайло. - Лишився п'ятий епізод. Отож?

- Так, що ж було потім? - думала я. - Потім був дощ. І я йшла додому, а там дорогу ремонтують. І я пішла в обхід... Так! Потім я зайшла у вашу чудову крамничку! - вигукнула я. - Запишіть!

- З радістю, - застрочив Продавець Щастя. - Дуже приємно, що ви вирішили долучити це в список щасливих подій. Отож, п'ять епізодів записані! Ваша Велика Книга Щастя вже пишеться!

- І так кожен день? - запитала я. - А коли закінчаться сторінки?

- До того часу ваш розум вже звикне фіксувати щасливі події автоматично, і не по п'ять подій за день, а значно більше, - пообіцяв Михайло. - І ваше життя буде просто наповнене щастям!

- Велике спасибі, - подякувала я. - Мабуть, я таки візьму цю Книгу.

- Прийміть її в подарунок від нашої крамниці, - галантно схилив голову Михайло. - Ми завжди даруємо щось новому покупцю.

- Яке щастя! - зраділа я. - Дякую вам!

- Ну ось, вже й шостий пункт в вашому сьогоднішньому Щасті, - усміхнувся Михайло.

- Так, звичайно! І ще я придбаю пристрій для лускання бульбашок і калейдоскоп для збільшення яскравості життя! Це сім і вісім! - випалила я.

- Я дуже радий! Вам запакувати в фірмовий пакет?

- Так, будь-ласка, - попросила я, все ще посміхаючись.

Пакет був також дуже симпатичний - помаранчевий, у великі білі горохи. На ньому писало: "Ми приречені бути щасливими!" Напис мені сподобався.

Михайло провів мене до виходу. На дверях була велика гарна табличка: "Вихід є!" І табличка мені також сподобалась.

- У нас такі таблички на всіх дверях, - повідомив Михайло. - Щоб не забувати, що вихід є завжди! Дякуємо за покупки. Заходьте до нас ще.

- Я обов'язково зайду, - пообіцяла я. Я хочу гарно роздивитись й інші товари.

- О, ми завжди раді постійним покупцям! - втішився Михайло.

- До вас, напевно, ходить все наше місто? - поцікавилась я.

- На жаль, ні! - засмучено сказав Продавець Щастя. - Як не дивно, всі кажуть, що хочуть бути щасливими, але зовсім не кожен намагається хоч щось для цього зробити. Але ми працюємо над цим! Вдосконалюємо асортимент, упакування, рекламу. Тому ви завжди знайдете для себе щось нове та цікаве. Допобачення! І щастя вам!

Мелодійно задзеленчав дзвіночок, і я вийшла на вулицю. Душа моя співала. Я йшла додому, і люди затримували на мені погляд. Напевно, через мій помаранчевий пакет. А, можливо, й тому, що я ніяк не могла припинити усміхатись. А, можливо, я зараз світилась, як та бабуся, що зустрілась мені біля входу. І це також було щастя.

- Дев'ять, - на автоматі відмітила я. - Треба не забути записати в мою Велику Книгу.